Королева Бона та Сигізмунд І

Королева Бона відіграла  помітну сольну партію в бурхливій історичній симфонії міста Ковеля. Так само ці мелодійні звуки залишили слід на теренах Волині, Польщі та Литви.

Кінець ХV – початок ХVІ століття – це “золотий час” творчого, культурного, духовного та економічного піднесення країни. Бог посилає людству таких неперевершених геніїв, як Леонардо да Вінчі, Мікеланджело Буанаротті, Рембрант, Рафаель та інших.

Саме в такому мистецькому просторі 2 лютого 1494 року в Італії у родині міланського аристократа, герцога Сфорца, народилася майбутня королева Польщі.

Дівчина  штудіювала  праці Вергілія, Цицерона, отців Церкви Августина, Амвросія  Медіоланського та інших. Досконало оволоділа знаннями у галузі історії, права, геології, риторики, мистецтва управління. І, як кожна  принцеса, була цікавою в розмові, у витончених правилах поведінки, моди, танцю та верхової  їзди тощо.

Історики стверджують, що завдяки підтримці відомих і впливових у Європі Габсбургів вдалося укласти вигідний шлюб доньки Сфорців Бони із польським королем (вдівцем) Сигізмундом І. Так 24-літня принцеса опинилася на королівському троні і на вістрі європейської політики.

Віват, місто Ковель!

1518 рік для аристократки Бони і міста Ковеля став доленосним: юна принцеса стає королевою, а селище Ковлє отримує статус міста.

Про це свідчать відповідні історичні джерела і легенди, які дійшли до нашого часу. Спробуємо давню легенду максимально наблизити до реальної дійсності.

Ощасливлений король Сигізмунд І дарує своїй ненаглядній дружині в Литві та Польщі маєтки і землі, які мали давати неабиякий дохід королеві. Так, у володінні Бони опинився маєток і місто Кременець. Зацікавлена володарка мала побувати на тих закріплених за нею землях, оцінити методи правління і форми господарювання, взяти під свій особистий контроль сплату податків. Цілком ймовірно, що саме з цих мотивів королева вирушила невідомими і небезпечними шляхами-дорогами до Кременця. Цю подорож неможливо розповісти без ліричного відступу.

ххх

Отож, божественно-чарівний, в красу одягнений, багатством обдарований Волинський край. Он – поле золотим колоссям шелестить пісню про Полісся. Поряд – луг квітучий бджолиними струнами, мов на бандурі, срібні ноти розсипає. А там, за лугами та полями – ліс на спочинок зупинився і вслухається в звучні “ораторії” птахів співучих.

Посеред цієї панорами вічної краси і музики природи звивистим, нерівним трактом кортеж королівський рухається. Вишколені баскі коні то риссю витанцьовують  копитами стокатто об   землю, а то повільно, мов хвилею, пропливають.

Колишеться на вибоїнах королівська карета, а в ній – пані поважна, італійська аристократка і польська королева Бона де Сфорца.

Шлях далекий – в сотні кілометрів, то є час помріяти, поміркувати і природою дивною помилуватися. В Італії теж гарні краєвиди, а тут своя, первозданна, мов із раю, краса. І що не верства, то дивина. Там річка блакитною стрічкою землю оперізує. А он ліс березовий, в білосніжні  одежі вбраний, листям вітання королеві  шелестить.

Мрії і думки королеви раптом розбурхали якісь дивні звуки. Невідомо звідки, на королівський кортеж із голосним  ґвалтом  грабіжники, мов шуліки, напали. Накинулися на “здобич” – на шматки готові розірвати. Коней розпрягають, карету трощать, гроші від королеви вимагають. Відбивається, як тільки може, від нападників охорона, та сили нерівні…

Жах охопив юну аристократку. Але знаходилася королева під захистом ангелів-охоронців. Помолилася – і Бог почув. Неподалік на полях місцеві жителі працювали. Почувши передзвін шабель, зойки і крики, поспішили на допомогу. Хто з вилами, хто з косою, кинулися на розбійників і відбили їх напад.

Вийшла королева із карети й жахнулася: збруя кінська шаблями порубана, а карета на трьох колесах ледь купи тримається.

Та добрі люди в біді подорожніх не залишили. Доправили транспорт до кузні, а поважну гостю – до старости, князя Василя Сангушка. Доки високоповажна гостя із князем Сангушком розмовляли і місцевими смаколиками та напоями пригощалися, ковалі карету відремонтували – як новенька стала. Очам своїм не повірила Бона, за роботу гречно подякувала, ще й дукатами майстрам заплатила.

По приїзді до Варшави про свої пригоди королю розповіла і попросила особисто надати ковельчанам Магдебурзьке право, а селищу – статус міста. Король Сигізмунд, який  до нестями кохав свою ненаглядну італійку, негайно наказав писарю готувати відповідну королівську грамоту.

Так 24 грудня 1518 року, із легкої руки королеви Бони князь Василь Сангушко в Бересті отримав королівську грамоту, в якій значилося, що Ковлє стало містом. Віват, славне місто, квітка Волині, України!

Не будемо аналізувати, де історична правда у цій легенді, а де реальна дійсність, яка підтверджена архівними документами. Просто зазначимо: це було доленосне рішення, і  роль  королеви у ньому беззаперечна.